#укртві — Public Fediverse posts
Live and recent posts from across the Fediverse tagged #укртві, aggregated by home.social.
-
Вчора читала про історію шахів.
Найцікавіше, як ферзь еволюціонував з візиря в королеву. Бо в якийсь момент у середньовічній Європі жінки раптом почали впливати на політику.
Апогей настав за часів іспанської королеви Ізабели - ферзю дозволили ходити куди хоче. Абсолютна влада, але в межах чорно-білого світу.
Ось така емансипація по-середньовічному. Правда, як і завжди, лише для обраних 🙂 -
Пішли вчора на Ліриди дивитися. Прийшли, як відповідальні люди, зарано. Реальність 2.2 метеора на годину і ті десь є, але не для нас 😢
Зате був wildlife. Якась підліткова парочка полізла в озеро. Чи купатися, чи топитися питання відкрите. На дворі 6-7, вода, підозрюю, ще веселіша. Ми почали робити ставки, скільки вони витримають.
Діти виявилися досвідченими міннесотцями і просиділи у воді всю годину, що ми були там. Ми за цей час замерзли на суші.
Потім захотілося спати, і ми поїхали. Чим закінчилася ця водна історія одному богу відомо. Але підозрюю, вони досі там і просто еволюціонували в новий вид 😄 -
Сьогодні вночі пік лірідів. В кого є можливість та бажання виходьте вночи, лягайте на спинку та насолоджуйтеся шоу
-
В дитинстві мама мені розповідала «історію» про американську дівчинку, яка подала в суд на батьків за те, що ті її народили (підозрюю прочитану в якомусь СПІД інфо). Мораль була проста: на заході всі остаточно довбонулися.
Сьогодні русня слухає приблизно те саме від свого фюрера, тільки в новій обгортці. Путін розповідає про “родітєль адін і родітєль два” і про те, як на загниваючому заході всіх роблять геями. Підозрюю русня це радісно переказує один одному, додаючи деталі по ходу справи. Але жанр той самий. Береться якась реальна історія, з неї викидається контекст, додається абсурд, і вуаля готова байка для мас. І ось сьогодні мені чомусь стало цікаво, що ж там було насправді з тією “дівчинкою, яка судила батьків”.
Виявилося, є такий юридичний концепт - wrongful life. І це взагалі не про батьків. Це коли дитина (через опікунів) подає позов проти лікарів або лабораторій. Суть у тому, що медики не попередили про серйозну генетичну хворобу. І аргумент такий: якби батьки знали, вони могли б прийняти інше рішення, і тоді цієї конкретної історії страждання не було б. Це не про “мені не подобається світ, поверніть назад”. Це про медичну відповідальність і дуже незручне питання: чи можна виміряти шкоду як різницю між життям із тяжкою хворобою і неіснуванням.
І тут уже стає не смішно, а складно. Бо це прям кейс з підручника з медичної етики. Серйозно, я тепер не розумію, як ми його не розбирали на парах, бо там є все: інформована згода, відповідальність лікаря, межі права, і взагалі питання, на які немає комфортних відповідей. Але така версія погано підходить для кухонних розмов. Тому замість цього з’являється коротка, зручна і трохи ідіотська версія: “дитина подала в суд на батьків за те, що її народили”. Формула проста і досі працює: взяти щось реальне, зробити з цього абсурд і подати як норму. І мені дуже хочеться вірити, що в такі казки тепер вірить лише русня. Скоріш за все я помиляюся, але маю ж я права на приємний ідеалізм?
-
Жіночі проблеми: переплутати спрей для закріплення макіяжу з антифриз-спреєм для волосся. З’ясувати, що твій макіяж тепер не просто зафіксований, а законсервований. Обличчя липке, як карамель на ярмарку. Змивається це все приблизно з тим самим ентузіазмом, з яким люди йдуть у спортзал після свят 🙈
Сумую за часами, коли шампунь 3в1 та тональний крем балет були вершиною догляду за собою 😄 -
А в мене є хтось хто коропа ловив/ловить? Хочу цього року трошки доброї справи зробити і виловити скільки зможу. В нас вони інвазивні і дуже шкодять місцевій популяції риб. Мені сподобалася назва книжки з рецептами «You can’t beat them, eat them”. Але рибалила до того я лише на хижаків, тож якщо хтось знає якісь хитрощі як в ловлі так і в тому як їх готувати (і чи варто взагалі) буду вдячна
-
Ви вже чули про страшне захворювання очей біксоніманію?
Ні? І не дивно. До недавнього часу про нього ніхто не чув. Рівно до того моменту, як група науковців вирішила перевірити, наскільки успішно ШІ підтягує фейкову науку.
Науковці зі Швеції щедро здобрили препринти двох «медичних» статей про нову хворобу від синього світла пасхалками. Там були вигадані автори Бліновічи і неіснуючі університети, подяки професорці зі Starfleet Academy на борту USS Enterprise і фінансування від фонду Sideshow Bob та ще якихось організацій рівня “Володар перснів meets космос”. Це не рахуючи чудової назви з манією, яка мала б насторожити будь яку людину з медичною освітою, та чесно написаним intro де згадується made up study with made up participants.
І що ви думаєте? ЛЛМ радісно проковтнули ці статті і почали впевнено розповідати користувачам про нову хворобу. Найсмішніше, що з’явилися нові «наукові» роботи, які вже цитували ці фейкові статті.
Тобто abstract тепер не читають не тільки дослідники, а й навіть ЛЛМи ледачих дослідників, яким дуже треба опублікуватися, щоб не втратити залишки гранту.
Отака хуйня, малята. Цікаві часи настають 🙂
#ШІ #штучнийінтелект #УкрТві #100дописівукраїнською #медицина #наука
-
Ви вже чули про страшне захворювання очей біксоніманію?
Ні? І не дивно. До недавнього часу про нього ніхто не чув. Рівно до того моменту, як група науковців вирішила перевірити, наскільки успішно ШІ підтягує фейкову науку.
Науковці зі Швеції щедро здобрили препринти двох «медичних» статей про нову хворобу від синього світла пасхалками. Там були вигадані автори Бліновічи і неіснуючі університети, подяки професорці зі Starfleet Academy на борту USS Enterprise і фінансування від фонду Sideshow Bob та ще якихось організацій рівня “Володар перснів meets космос”. Це не рахуючи чудової назви з манією, яка мала б насторожити будь яку людину з медичною освітою, та чесно написаним intro де згадується made up study with made up participants.
І що ви думаєте? ЛЛМ радісно проковтнули ці статті і почали впевнено розповідати користувачам про нову хворобу. Найсмішніше, що з’явилися нові «наукові» роботи, які вже цитували ці фейкові статті.
Тобто abstract тепер не читають не тільки дослідники, а й навіть ЛЛМи ледачих дослідників, яким дуже треба опублікуватися, щоб не втратити залишки гранту.
Отака хуйня, малята. Цікаві часи настають 🙂
#ШІ #штучнийінтелект #УкрТві #100дописівукраїнською #медицина #наука
-
Ви вже чули про страшне захворювання очей біксоніманію?
Ні? І не дивно. До недавнього часу про нього ніхто не чув. Рівно до того моменту, як група науковців вирішила перевірити, наскільки успішно ШІ підтягує фейкову науку.
Науковці зі Швеції щедро здобрили препринти двох «медичних» статей про нову хворобу від синього світла пасхалками. Там були вигадані автори Бліновічи і неіснуючі університети, подяки професорці зі Starfleet Academy на борту USS Enterprise і фінансування від фонду Sideshow Bob та ще якихось організацій рівня “Володар перснів meets космос”. Це не рахуючи чудової назви з манією, яка мала б насторожити будь яку людину з медичною освітою, та чесно написаним intro де згадується made up study with made up participants.
І що ви думаєте? ЛЛМ радісно проковтнули ці статті і почали впевнено розповідати користувачам про нову хворобу. Найсмішніше, що з’явилися нові «наукові» роботи, які вже цитували ці фейкові статті.
Тобто abstract тепер не читають не тільки дослідники, а й навіть ЛЛМи ледачих дослідників, яким дуже треба опублікуватися, щоб не втратити залишки гранту.
Отака хуйня, малята. Цікаві часи настають 🙂
#ШІ #штучнийінтелект #УкрТві #100дописівукраїнською #медицина #наука
-
Ви вже чули про страшне захворювання очей біксоніманію?
Ні? І не дивно. До недавнього часу про нього ніхто не чув. Рівно до того моменту, як група науковців вирішила перевірити, наскільки успішно ШІ підтягує фейкову науку.
Науковці зі Швеції щедро здобрили препринти двох «медичних» статей про нову хворобу від синього світла пасхалками. Там були вигадані автори Бліновічи і неіснуючі університети, подяки професорці зі Starfleet Academy на борту USS Enterprise і фінансування від фонду Sideshow Bob та ще якихось організацій рівня “Володар перснів meets космос”. Це не рахуючи чудової назви з манією, яка мала б насторожити будь яку людину з медичною освітою, та чесно написаним intro де згадується made up study with made up participants.
І що ви думаєте? ЛЛМ радісно проковтнули ці статті і почали впевнено розповідати користувачам про нову хворобу. Найсмішніше, що з’явилися нові «наукові» роботи, які вже цитували ці фейкові статті.
Тобто abstract тепер не читають не тільки дослідники, а й навіть ЛЛМи ледачих дослідників, яким дуже треба опублікуватися, щоб не втратити залишки гранту.
Отака хуйня, малята. Цікаві часи настають 🙂
#ШІ #штучнийінтелект #УкрТві #100дописівукраїнською #медицина #наука
-
Ви вже чули про страшне захворювання очей біксоніманію?
Ні? І не дивно. До недавнього часу про нього ніхто не чув. Рівно до того моменту, як група науковців вирішила перевірити, наскільки успішно ШІ підтягує фейкову науку.
Науковці зі Швеції щедро здобрили препринти двох «медичних» статей про нову хворобу від синього світла пасхалками. Там були вигадані автори Бліновічи і неіснуючі університети, подяки професорці зі Starfleet Academy на борту USS Enterprise і фінансування від фонду Sideshow Bob та ще якихось організацій рівня “Володар перснів meets космос”. Це не рахуючи чудової назви з манією, яка мала б насторожити будь яку людину з медичною освітою, та чесно написаним intro де згадується made up study with made up participants.
І що ви думаєте? ЛЛМ радісно проковтнули ці статті і почали впевнено розповідати користувачам про нову хворобу. Найсмішніше, що з’явилися нові «наукові» роботи, які вже цитували ці фейкові статті.
Тобто abstract тепер не читають не тільки дослідники, а й навіть ЛЛМи ледачих дослідників, яким дуже треба опублікуватися, щоб не втратити залишки гранту.
Отака хуйня, малята. Цікаві часи настають 🙂
#ШІ #штучнийінтелект #УкрТві #100дописівукраїнською #медицина #наука
-
Усім, хто починав займатися фотографією, рано чи пізно казали, що найкращий зум це ноги. Просто ніхто не уточнював, що іноді треба пройти трохи далі, ніж здається. Астронавти Артеміди, здається, зрозуміли це буквально… :)
#фотографія #УкрТві -
Вчора прочитала статтю в Scientific American
про позитивну психологію. Хоч до цієї галузі ставлюся зі скепсисом, настрій якраз був такий, що можна було спожити трохи self-help, нарізаного акуратними шматками.Ідея проста. Кожну хуйню треба балансувати п’ятьма маленькими радощами. Вони так і написали. Five little joys.
Серед прикладів радощів пропонували понюхати троянди. Троянд вдома не знайшлося, були лише ромашки. Понюхала ромашки. Вони воняли. Тож замість п’яти маленьких радощів мені довелося шукати десять. Бо запах ромашок це хоч і не тягне на глобальну хуйню, але все ж таки хуйня.
Почесала пузо кота. Кіт це читкод, тому можна це назвати Читкіт. Один Читкіт дорівнює десь двом маленьким радощам. Але все одно залишалося ще вісім. На етапі роздумів де взяти ще вісім маленьких радощів я заснула, так і не добравши денний ліміт.
Тож треба допомога залу. Якими маленькими радощами ви спасаєтеся?
-
Хвилинка політінформації
Не знаю, чи це дійшло до українських новин, але в нас тут вчора звільнився один головнюк з департаменту контртероризму. Персонаж на ім’я Кент. Великий друг боліт, расист і відкритий антисеміт, тобто цілком органічна частина сучасної адміністрації. Ставленік Тулсі Габбард, ще однієї подружки кремля і затятої асадістки.
Вчора Кент урочисто написав, що не має сечі терпіти ці пекельні борошна і не може далі працювати після того, як таку прекрасну країну як Іран, що нікому нічого поганого не зробила, ображають.
Сьогодні ж з’ясувалося, що ФБР шиє нашому герою справу за злив секретної інформації. Правда це чи ні хз, але спостерігати жабогадюкінг приємно.
І тут починається найіронічніше. На фоні настільки непопулярної війни у Кента є всі шанси стати нашим навальним. А що, базовий набір є: шовінізм, ксенофобія, і тепер ще й “боротьба з режимом”. Глибинна держава переслідує, свободу слова душать, класика. Чим не бутерброд?
Тож я запасаюся попкорном і вмикаю режим спостереження.
Особливо цікаво, коли Габбард вже не зможе вивернутися і поїде на Колиму, якщо пощастить. Або в Гуантанамо, якщо ні 🤭
-
Останнім часом у подорожах я майже не ходжу в музеї. Особливо коли взимку їду в теплі місця. Хочеться максимально використовувати розкіш ходити ногами по вулиці, а не існувати в режимі “сніг в очах, сніг в роті, сніг в душі”.
Але є винятки. Безкоштовні музеї, де ще й наливають, це вже не культура, це поклик 🤭 Тож Sazerac House я пропустити не могла.
Сазерак один із найвідоміших коктейлів Нью-Орлеану і, за легендою, мало не перший американський коктейль взагалі. Він виріс десь на перетині фармацевтики і розваг. У прямому сенсі.
Його пов’язують із аптекарем Антуаном Пейшо, який у 1830-х продавав у своїй аптеці гіркі настоянки як… ліки. Ну і, як це часто буває, хтось подумав: а що як змішати ці “ліки” з алкоголем. Так і народився напій, де біттер, цукор і коньяк стали новою формою терапії.
Потім усе пішло як з салатом Олів’є, де по легенді рябчиків замінили ковбасою. Спочатку був коньяк, абсент, біттер і складна французька душа. Потім коньяк став дефіцитом, і його замінили на більш демократичний житній віскі. Абсент заборонили, тож залишився лише натяк у вигляді анісових лікерів.
І от маємо класичну історію: рецепт спростився, але легенда стала тільки міцнішою.
З усього цього найбільш стабільним виявився біттер. Мабуть, як і в житті, гіркота тримається найдовше. І от ти стоїш у цьому музеї, п’єш цей коктейль, який починався як аптечний експеримент, і розумієш, що Нью-Орлеан взагалі трохи про це.
Про те, як лікування плавно переходить у задоволення. І як задоволення потім потребує лікування 🙂↕️
-
І ще про хуртовину, раз вже зачепила.
Ніщо так не радує міннесотців, як можливість продемонструвати свою витривалість і безстрашність перед суворою природою. Тут це майже соціальний тест на “свій-чужий”. У розмові якби між іншим кидають: “а ти пам’ятаєш геловінську хуртовину 91-го?” Мовляв, ото була хуртовина всім хуртовинам.
І якщо не пам’ятаєш, на тебе дивляться з легким жалем. Типу, ну ясно, мамина квіточка, не витримала б.
Я, звісно, не пам’ятаю. По-перше, в той час у мене в країні відбувалися події трохи цікавіші за сніг. По-друге, я була в садочку. Але, як з’ясувалося, це взагалі не аргумент. Одного разу про “ти ж пам’ятаєш хуртовину?” мені розповідала однокласниця моєї доньки. Людина, якої тоді ще навіть у проєкті не було.
Починаю підозрювати, що це не спогад, а релігія. Колективна травма, обгорнута в гордість. Передається генетично, разом із рецептом hotdish, пасивною агресією і здатністю сказати “interesting” так, що це означає “ні”.
Тож я терпляче чекала свою хуртовину. Справжню. Ту, після якої можна буде нарешті на рівних кивати в small talk і казати: “yeah, that storm…” з правильним поглядом у нікуди.
І, звісно, саме її я і проїбала. Провела березневий “історичний шторм” десь між Техасом і Канзасом.
Тобто коли всі тут героїчно виживали, розчищали драйввеї і накопичували новий шар ідентичності, я десь їла roadside bbq і сумувала , що пропускаю свій шанс стати “своєю”.
Тож тепер я все ще не можу разом із місцевими булити новоприбулих розповідями про те, “як ми тоді пережили той шторм”.
І, чесно кажучи, це найболючіше. Бо без власної хуртовини ти тут не мінесотець. Ти просто турист, який затягнувся.
-
Вчора поверталися додому через наш історичний blizzard. Якщо по-людськи, хуртовина.
Їдеш такий між кукурудзяними полями, все красиво, сніжок, майже романтика. І тут за секунду включається вітер десь 90 км/г, і ти вже не їдеш, а існуєш всередині білого шуму. Ні дороги, ні горизонту, ні планів на майбутнє.
Чоловік каже: здається, по такій погоді ми ще не водили.
І це правда. Ми не водили. А ось я водила.Почалося все дуже невинно. Якось ми з подругою вирішили сходити в community theater на “Салемських відьом”. Маленькі театри в містечках інколи видають дуже гідні постановки. Ми таке любимо.
Купили квитки і поїхали. Не зважаючи на те, що телефон вже почав панікувати і натякати, що нормальні люди сидять вдома. Але коли виїжджали виглядало терпимо. Класика.
Містечко десь посеред нічого. Поля, ліси, біля 200 мешканців, з культурного життя - два бари і дві церкви.
Театр подивилися, все чудово. Виходимо і починається.
Нуль видимості. Їдеш на відчуттях і трохи на молитві, навіть якщо ти атеїст. І тут позаду мигалки. Зупиняємося.
Поліцейський:
- Дівчата, ви б хоч габарити включили. Вас взагалі не видно.Ми: дякуємо, включаємо.
Він дивиться далі, намагається скласти пазл:
- А ви звідки?
- Міннеаполіс.
- …А що ви тут робите?Ми чесно:
- В театр приїхали.І тут відбувається найкраще. Видно, що людина щиро намагається зрозуміти, але не може. І нарешті питає:
- У нас… є театр?..І потім, уже майже пошепки, з абсолютно розгубленим обличчям:
— І ви приїхали сюди дивитися його? До нас?Я в той момент зрозуміла, що ми виглядаємо як дві людини, які або дуже люблять мистецтво… або просто потребують нагляду.
Мені здається, після нас він ще довго дивився на хуртовину і думав, що в його районі щось не так з реальністю
-
Якщо ви колись думали поїхати до Нью-Орлеана з Мідвесту на електромобілі - не думайте. Просто не робіть цього з собою.
Тому що починаючи з Міссісіпі Electrify America, єдина зарядна станція між Джексоном і Луїзіаною, очевидно, працює за бізнес-моделлю “останній клієнт теж клієнт”. Не питайте чому. Мені теж здається, що вбивати користувачів не найкраща стратегія для розвитку мережі.
Спочатку нам запропонували зарядитися в одному депресивному районі Джексона. Якщо ви з Харкова, то ХТЗ раптом почне здаватися фешенебельним районом. Там я вперше відчула, як це бути расовою меншиною там, де тебе явно не чекали. Враховуючи історію Міссісіпі, у цьому навіть є певна історична іронія. Але коли машини сповільнюються лише для того, щоб подивитися на цих білих ібанатів з Міннесоти, досвід, скажімо так, новий.
Потім єдиний шанс зарядитися був у найкримінальнішому райончику Луїзіани. Там, де шанс стати жертвою насильницького злочину 17 зі 100. Тобто приблизно кожна шоста людина. Чудова статистика для місця, де ти просто стоїш 20 хвилин біля машини, сподіваючись, що батарея зарядиться швидше, ніж розвиватиметься сюжет.
Але ми вижили. І це вже успіх. Після таких зарядок навіть божевільні водії Нью-Орлеана сприймаються майже як родичі.
-
Це вони спеціально так пишуть. А насправді, у товариша Іванова все вдалося у засекреченій лабораторії КДБ і так і народилася сучасна московитська нація 🤪
-
Питання до задротів. Може хтось порадити прості ігри з аркадних автоматів, прості у сенсі геймплею, що були би настільки ж візуально приємними як #ComixZone? Ви бачили ту гарнюню? Та гра досі вигляда сучасно.
-
Ходячи вуличками Сан-Антоніо, я ніяк не могла позбутися відчуття, що перебуваю в окупованому Криму або навіть у Маріуполі, в якому я ніколи не була під час окупації. Не через схожість пейзажів, хоча мої очі дуже люблять шукати паралелі, а через історію, яка підозріло перегукується.
Кажуть, що історичні паралелі річ хибна. І раціонально це правда. Але з емоціями нічого не вдієш. Ось сидить усміхнена літня пара. Цікаво, вони новоприбулі чи їхні прапрапра приїхали на мексиканську землю, відмовилися асимілюватися, вчити мову та культуру, а потім вирішили, що ця земля належить їм по праву?
Ось одна зірка на прапорі Техасу. І вже відчувається знайомий вайб «незалежності», яка слугує прикриттям для окупації та витіснення тисяч людей з їхніх домівок. Ось молодий хлопець з корінного народу мчить на електросамокаті. Не сказати, що йому безпечно зараз бути на вулиці, бо, як і в часи нацизму чи совка, арештовують не за паспортом, а за виглядом.
Історичні паралелі - річ хибна. Але, чорт забирай, здається, я вже ніколи не зможу від них повністю позбутися.
Photo: iphone
-
Почала читати Through the Language Glass. Уже в передмові автор наводить визначення культури з тлумачних словників різних мов. Стало цікаво, що з цього приводу каже український словник.
«Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії».
Загалом близько до німецького варіанту, хоча замість інтелекту та мистецтва тут з’являється «духовність». Слово для мене неідеальне, але принаймні воно не звучить як інструкція з насильства над реальністю. Особисто мені інтелектуальні досягнення як критерій культури ближчі, але це вже питання смаку, не словника.
З цікавості подивилася й російське визначення:
«Совокупность чєловечєскіх достіженій в ПОДЧІНЄНІІ пріроди, в тєхнікє, образованіі, общєствєнном строє»Тут усе на місці: підкорення, контроль, «строй». Культура як акт домінування, а не як простір думки чи творчості. Це не про «мовний детермінізм» і не про те, що мова магічно формує людей. Це просто дуже чесний зріз того, що вважається нормальним і гідним у конкретній традиції.
Решту висновків кожен може зробити сам
#Українською #УкрТві #мова #100ДописівУкраїнською #російська #культура
-
От звідки вона знала? Серйозно. Для простого співпадіння це вже занадто підозріло.
Син єдина людина в нашому домі, яка купила подарунки тваринам. Ну, окрім риб, хоча я не впевнена, що він їх свідомо проігнорував, а не просто не знав, що їм дарують. Все було красиво - запакував, поклав під ялинку, чекаємо Різдва. А ввечері кличе мене. Харві. Її подарунок. Не їстівний, тож версія «по запаху» не працює. Папір розгризений, подарунок дістаний, святкові терміни проігноровані. І якимось чином вона знайшла саме свій, а не Локі.
Я не кажу, що в нас вдома живе телепат з вухами. Але список підозрюваних короткий
#УкрТві #100ДописівУкраїнською #Тварини #Собака -
Іноді в музеї тебе зупиняє не мистецтво, а щось значно старіше за сам музей. Сьогодні в MIA це була мумія. Не сам факт мумії, а фарби. Вони дуже добре збереглися. І я подумала, що цікаво було б дізнатися, що саме вони використовували в той час, що здатне жити тисячоліттями.
Я якийсь час розглядала розписи пані Ташат і не одразу усвідомила, що дивлюся не на кришку саркофага, а на людину. Принаймні на те, що колись було людиною. А ввечері я, звісно, пішла гуглити.Пані Ташат було років пʼятнадцять. Донька скарбника храму Амона в Фівах. Освічена, заміжня, була в гаремі, це майже вся інформація, що в нас є. Не те щоб тягнуло на резюме. Напис на труні майже нічого не пояснює, зате рентген і КТ розповідають значно більше: зламані ребра, перелом руки, порізи на стопах. І ще один момент, у труні був другий череп дорослого чоловіка. Акуратно забальзамований і покладений навмисно поміж її стегон під час муміфікації.
Тепер мені не спиться і дуже хочеться зрозуміти, що ж там була за історія. Якщо, звісно, відкинути перше, непристойне і надто очевидне тлумачення того, чому саме чоловіча голова опинилася саме там (мені чомусь важко уявити давніх єгиптян, які так тонко переймалися тілесною насолодою жінки в потойбіччі). Тож напевно версії простіші і похмуріші: покарання за зраду? Ритуал, сенс якого втрачений? Символ, який колись був очевидним, а тепер виглядає як поганий жарт? Але справа у тому, що випадок пані Ташат майже унікальний, зазвичай один саркофаг займає лише одна людина. Ну ще курячі кістки бувають, але це все ж таки не ціла голова. «Зайців» у потойбіччя возити погана прикмета 🤭 Тож якщо в когось є ідеї - пишіть. Навряд чи ми колись дізнаємося, звісно, але ж пофантазувати можна :)
-
Про що вам брехали в дитинстві?
Мені казали, що якщо не доїсти кашу, вона буде бігти за мною і плакати.
Що бідність може бути чесною та гідною.
І що існує таке поняття як «нім як риба».
Так от. Це все брехня, але риби особливо.Про це я дізналася тільки нещодавно, коли ми переселили своїх ставкових золотих рибок в акваріум.
Коли їм хочеться їсти (або просто нудно, або вони екзистенційно страждають), вони підпливають до поверхні і починають гучно чавкати у повітря.
Вони чавкають, дивляться і чавкають.
Якби могли, стукали б ложкою по склу.«Нім як риба» найбільший gaslighting мого дитинства.
Мій світ ніколи не буде таким як раніше 🐟Звук можна послухати у коментарі
-
Останні кілька місяців мій чоловік періодично надягає максимально непримітний одяг, натягує капюшон і виходить надвір пізно ввечері.
Але, мабуть, почати варто з іншого.Приблизно пів року тому наші сусіди обзавелися арт-обʼєктом. Де саме вони його викопали і чому вирішили встромити саме в кущі, я не знаю. Можливо, це був порив. Можливо, кара за наші гріхи. А можливо поряд стався гаражний розпродаж.
На вигляд він нагадує щось середнє між флюгером і повітряним млином. Про художню цінність я сперечатися не хочу. Але проблема в іншому. Це не просто арт-обʼєкт. Це арт-обʼєкт зі звуком. Коли дує вітер, він починає звучати так, ніби хтось дуже старанно шкрябає ножем по склу.З сусідами в нас стосунки чемні, але безтолкові. Чи то через китайсько-українські стосунки, чи то з інших, не до кінця зрозумілих причин. Ми радісно вітаємося, посміхаємося одне одному, але будь-які реальні проблеми вирішуватися вперто відмовляються.
І от однієї ночі чоловік мовчки одягнувся, натягнув капюшон і зник у темряві.
Повернувся хвилин за пʼять. Дуже задоволений. Навіть трохи урочистий.
«Все», сказав він.
«Що все?» насторожено уточнила я.
«Не скрипить».
Я з підозрою подивилася на нього і запитала:
«А що саме ти зробив?»
«WD-40», відповів він з гордістю людини, яка врятувала світ.У мене одразу сплив у памʼяті совєцький мультик про Кентервільського привида, де американський прагматизм перемагає містику за допомогою мастила. Схожість була тривожно точною.
WD-40 справді працює. Але недовго. Тому раз на тиждень чоловік знову ставав нічною тінню в капюшоні, а вдома знов зʼявлялася тиша.
А потім випав сніг. Не просто сніг, а той самий міннесотський, у який ти провалюєшся по пояс і починаєш сумніватися у власних життєвих виборах. До арт-обʼєкту тепер не підступитися.І от я лежу в ліжку, слухаю, як за вікном знову шкрябає ножем по склу, і думаю, що мистецтво, звісно, важлива річ. Але дуже хочеться щоб весна наступила поскоріше
-
Маленьки розваги: в книжному переставити путівник «расєя» з полиці східної Европи на полицю Азії
#УкрТві -
Читаю есей Лесі Українки про Джона Мілтона і зависаю на одному абзаці. Де описується життя Мілтона після університету. Ось він:
«Батько хотів, щоб ішов служити в суд, але й се було йому не до мислі. Так він прожив собі у батька скілька літ, провадячи ще далі науку, читаючи книжки та пишучи вірші, за той час він чимало гарних пісень написав.»
І я така сиджу з книжкою в руках і думаю: ми тут любимо поговорити про сучасну інфантильну молодь, що не знає чого хоче в 20 років. Чого вже там, я сама інколи починаю читати дітям лекції про визначайся, не гай часу
А потім виявляється, що це не теперішні діти якісь особливі. Просто раніше шанс так жити мали лише діти (чоловічої статі) заможних людей. Батько Мілтона був нотаріус, середній клас сімнадцятого століття. Не аристократія, але й не ремісники. От їм і дозволялося трохи пожити в батьків, подумати про життя, почитати, повіршувати
Тож виходить не те, що нинішня молодь стала інфантильна, а те, що все більше людей нарешті отримали право на ту саму розкіш - пошук себе, а не негайний забіг за виживанням.
І в цьому, як не крути, є щось дуже приємне.
Навіть якщо батьки все ще чекають, що дитина піде «служити в суд», ну я принаймні чекаю :) -
Читаю есей Лесі Українки про Джона Мілтона і зависаю на одному абзаці. Де описується життя Мілтона після університету. Ось він:
«Батько хотів, щоб ішов служити в суд, але й се було йому не до мислі. Так він прожив собі у батька скілька літ, провадячи ще далі науку, читаючи книжки та пишучи вірші, за той час він чимало гарних пісень написав.»
І я така сиджу з книжкою в руках і думаю: ми тут любимо поговорити про сучасну інфантильну молодь, що не знає чого хоче в 20 років. Чого вже там, я сама інколи починаю читати дітям лекції про визначайся, не гай часу
А потім виявляється, що це не теперішні діти якісь особливі. Просто раніше шанс так жити мали лише діти (чоловічої статі) заможних людей. Батько Мілтона був нотаріус, середній клас сімнадцятого століття. Не аристократія, але й не ремісники. От їм і дозволялося трохи пожити в батьків, подумати про життя, почитати, повіршувати
Тож виходить не те, що нинішня молодь стала інфантильна, а те, що все більше людей нарешті отримали право на ту саму розкіш - пошук себе, а не негайний забіг за виживанням.
І в цьому, як не крути, є щось дуже приємне.
Навіть якщо батьки все ще чекають, що дитина піде «служити в суд», ну я принаймні чекаю :) -
Читаю есей Лесі Українки про Джона Мілтона і зависаю на одному абзаці. Де описується життя Мілтона після університету. Ось він:
«Батько хотів, щоб ішов служити в суд, але й се було йому не до мислі. Так він прожив собі у батька скілька літ, провадячи ще далі науку, читаючи книжки та пишучи вірші, за той час він чимало гарних пісень написав.»
І я така сиджу з книжкою в руках і думаю: ми тут любимо поговорити про сучасну інфантильну молодь, що не знає чого хоче в 20 років. Чого вже там, я сама інколи починаю читати дітям лекції про визначайся, не гай часу
А потім виявляється, що це не теперішні діти якісь особливі. Просто раніше шанс так жити мали лише діти (чоловічої статі) заможних людей. Батько Мілтона був нотаріус, середній клас сімнадцятого століття. Не аристократія, але й не ремісники. От їм і дозволялося трохи пожити в батьків, подумати про життя, почитати, повіршувати
Тож виходить не те, що нинішня молодь стала інфантильна, а те, що все більше людей нарешті отримали право на ту саму розкіш - пошук себе, а не негайний забіг за виживанням.
І в цьому, як не крути, є щось дуже приємне.
Навіть якщо батьки все ще чекають, що дитина піде «служити в суд», ну я принаймні чекаю :) -
Читаю есей Лесі Українки про Джона Мілтона і зависаю на одному абзаці. Де описується життя Мілтона після університету. Ось він:
«Батько хотів, щоб ішов служити в суд, але й се було йому не до мислі. Так він прожив собі у батька скілька літ, провадячи ще далі науку, читаючи книжки та пишучи вірші, за той час він чимало гарних пісень написав.»
І я така сиджу з книжкою в руках і думаю: ми тут любимо поговорити про сучасну інфантильну молодь, що не знає чого хоче в 20 років. Чого вже там, я сама інколи починаю читати дітям лекції про визначайся, не гай часу
А потім виявляється, що це не теперішні діти якісь особливі. Просто раніше шанс так жити мали лише діти (чоловічої статі) заможних людей. Батько Мілтона був нотаріус, середній клас сімнадцятого століття. Не аристократія, але й не ремісники. От їм і дозволялося трохи пожити в батьків, подумати про життя, почитати, повіршувати
Тож виходить не те, що нинішня молодь стала інфантильна, а те, що все більше людей нарешті отримали право на ту саму розкіш - пошук себе, а не негайний забіг за виживанням.
І в цьому, як не крути, є щось дуже приємне.
Навіть якщо батьки все ще чекають, що дитина піде «служити в суд», ну я принаймні чекаю :) -
Читаю есей Лесі Українки про Джона Мілтона і зависаю на одному абзаці. Де описується життя Мілтона після університету. Ось він:
«Батько хотів, щоб ішов служити в суд, але й се було йому не до мислі. Так він прожив собі у батька скілька літ, провадячи ще далі науку, читаючи книжки та пишучи вірші, за той час він чимало гарних пісень написав.»
І я така сиджу з книжкою в руках і думаю: ми тут любимо поговорити про сучасну інфантильну молодь, що не знає чого хоче в 20 років. Чого вже там, я сама інколи починаю читати дітям лекції про визначайся, не гай часу
А потім виявляється, що це не теперішні діти якісь особливі. Просто раніше шанс так жити мали лише діти (чоловічої статі) заможних людей. Батько Мілтона був нотаріус, середній клас сімнадцятого століття. Не аристократія, але й не ремісники. От їм і дозволялося трохи пожити в батьків, подумати про життя, почитати, повіршувати
Тож виходить не те, що нинішня молодь стала інфантильна, а те, що все більше людей нарешті отримали право на ту саму розкіш - пошук себе, а не негайний забіг за виживанням.
І в цьому, як не крути, є щось дуже приємне.
Навіть якщо батьки все ще чекають, що дитина піде «служити в суд», ну я принаймні чекаю :) -
Фрік-«рятівник» і наша наївність
До війни багато хто з нас ідеалізував вестернів. Ми наївні й гостинні люди. Якщо хтось виглядав другом України, ми готові були захищати його до останнього.
Під час війни ми розчарувалися в «хороших росіянах» і з новою вірою переключилися на «хороших вестернів». Навіть коли не погоджувалися з ними, все одно бачили в них союзників. Але серед адекватних людей завжди знайдеться чимало фріків, які злітаються на війну, бачачи в ній лише нові можливості для власного піару.
Один із таких, Тім Баллард, колишній мормон, від якого відмовилася навіть його церква (а це в мормонів майже неймовірно - вони воліють замітати все під килим). Його конспірологічні фантазії про «світову кабалу педофілів» стали саундтреком для QAnon-фріків.
Його книжка про кінець світу неодноразово спливала в кримінальних справах, пов’язаних із вбивствами та насильством над дітьми. Наприклад, подружжя Дейбелів, яке вбило власних дітей «щоб вигнати демонів», було заарештовано саме з цією книжкою в руках. А інша фанатка Балларда, Джуді Гілдербрандт, яка навчала мормонську маму-блогерку тримати дітей без їжі й зв’язаними, обожнювала ходити на його виступи.
Іронічно, але «борець із педофілами» сам був звинувачений у сексуальному насильстві та аб’юзі. Чому я про це пишу? Бо в епізоді Mormon Stories Podcast (посилання додаю) згадували, що Баллард був в Україні. Більше того його остання конспірологічна фантазія про «таємну мережу педофілів» тепер сфокусована саме на Україні та українських дітях.
І це страшна історія. Страшна тим, що цього фріка взагалі допустили до дітей. Страшна тим, що люди з такими переконаннями - релігійні фанатики, змовники, месії-«рятівники» не стають союзниками, навіть якщо говорять правильні слова. Їх не можна «затягнути на наш бік».
Тепер він поширює нісенітниці про «українсько-нідерландську педофільську схему». І така людина взагалі не мала б отримати візу.
Мені страшно, що Тім Баллард не буде останнім фріком, який завітає в Україну. Ми залишаємося гостинними і довірливими і саме це нас робить вразливими.
#УкрФеді #УкрТві #Україна #Українською #100дописівукраїнською #війна #США
https://www.youtube.com/live/6GwC4Itf460?si=FDvfilwJNKYLZa8a
-
Закінчила книжку Еплбаум Autocracy, Inc., тож мої думки, якщо вам лінь читати саму.
Книжка про російські гроші та інші методи впливу диктатур на демократичні країни. Головна теза Еплбаум у тому, що старі механізми протесту більше не працюють: диктатури давно їх вивчили й тепер спрямовують ресурси ботоферм на будь-який “cause” або лідера, який здається небезпечним.
Її рецепт протидії - об’єднатися всім лібералам світу й уважніше слухати росіянців, венесуельців, іранців та інших вигнанців. Ну, щоб ми всі разом зняли фільм про корупцію, як Навальний 🥪. Бо, на думку Еплбаум, це спрацювало🙈. Щоправда, як саме не пояснює 🤭.
Окрім кінематографічної боротьби, вона пропонує створити “тролеферми добра” такий собі NAFO, але для будь-якої важливої теми: від вакцин до еміграції. Старі методи, каже, не працюють. Я ж думаю, що щось із них можна було б повернути. Наприклад, ідею з логотипами протесту, хоча б щоб було що поставити на аватарку 😆
А якщо серйозно, і відкинути її нав’язливу віру в “хороших руських”, книжка, хоч і наївна, але непогана. Вона добре розставляє акценти в подіях останніх років і пояснює очевидні нам речі вестернам
-
Закінчила книжку Еплбаум Autocracy, Inc., тож мої думки, якщо вам лінь читати саму.
Книжка про російські гроші та інші методи впливу диктатур на демократичні країни. Головна теза Еплбаум у тому, що старі механізми протесту більше не працюють: диктатури давно їх вивчили й тепер спрямовують ресурси ботоферм на будь-який “cause” або лідера, який здається небезпечним.
Її рецепт протидії - об’єднатися всім лібералам світу й уважніше слухати росіянців, венесуельців, іранців та інших вигнанців. Ну, щоб ми всі разом зняли фільм про корупцію, як Навальний 🥪. Бо, на думку Еплбаум, це спрацювало🙈. Щоправда, як саме не пояснює 🤭.
Окрім кінематографічної боротьби, вона пропонує створити “тролеферми добра” такий собі NAFO, але для будь-якої важливої теми: від вакцин до еміграції. Старі методи, каже, не працюють. Я ж думаю, що щось із них можна було б повернути. Наприклад, ідею з логотипами протесту, хоча б щоб було що поставити на аватарку 😆
А якщо серйозно, і відкинути її нав’язливу віру в “хороших руських”, книжка, хоч і наївна, але непогана. Вона добре розставляє акценти в подіях останніх років і пояснює очевидні нам речі вестернам
-
Оновлені ОС від еппл знов ігнорують потреби українців. Якщо є хвилинка зайдіть на сторінку фідбеку (я обирала фідбек на айфон ( apple.com/feedback/iphone) , бо окремо сірі не знайшла) і залиште feature request
#УкрФеді #еппл #епл #сірі #100дописівукраїнською #УкрТві
https://www.digitalphablet.com/how-to/how-to-get-apple-intelligence-to-speak-ukrainian-with-siri/ -
Разом із Союзом українок буду проводити подію до Дня дітей в Міннесоті, присвячену темі українських дітей, викрадених росією. Мета - підвищення видимості та інформування суспільства про ці злочини.
Так, буде і релігійний компонент (молитва представників різних конфесій 🙈), бо ми хочемо достукатися навіть до тих лайтових консерваторів, які можливо, почують через моральні та духовні аргументи.
Якщо у вас або у ваших знайомих є історії, якими ви хотіли б поділитися з цього приводу, напишіть мені, будь ласка.
@rada #УкрФеді #УкрТві -
Зробіть репост та дайте грошей на машину!
-
-
-
Учора читала статтю в Chemical Education за 1998 рік про FTIR - інфрачервону спектроскопію з перетворенням Фур’є. У ній була запропонована лабораторна робота з кількісного визначення кофеїну в каві. Але найбільше мене вразила фраза наприкінці: «раніше ІЧ-спектроскопія була недоступна навіть багатьом аспірантам, а тепер, завдяки здешевленню обладнання, студенти можуть вільно її використовувати.»
І тут я задумалася: скільки ж нових технологій з’явилося за відносно короткий час? Особливо якщо врахувати, що багато вчителів у школах навчалися ще тоді, коли цих методів або не існувало (як, наприклад, CRISPR-Cas), або вони були захмарно дорогими. Ось моя професорка, наприклад, розповідала, що під час її аспірантури покупка звичайної ПЛР-машини була великою подією.
Звісно, деякі вчителі підписані на тематичні видання й намагаються тримати руку на пульсі. Але підозрюю, що далеко не всі. І в результаті виходить, що дітей часто навчають застарілим уявленням про сучасні методи. Як подолати цей розрив? Питання відкрите. Бо технології розвиваються стрімко, а освіта не завжди встигає за ними :(
-
Знайома моїх знайомих, яка вже довгий час волонтерить, збирає на авто морпіхам
https://www.instagram.com/nydota?igsh=OGp3Zjhwd2Zmczh2
🎯 Ціль: 200 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/7aFVU7TTfy💳Номер картки банки
5375 4112 1235 2897 -
Good morning, #Mastodon
🇬🇧 New article on #Wikipedia📖 #rattleCAD — is a CAD software for #bicycle design: https://en.wikipedia.org/wiki/RattleCADДоброго ранку, #УкрТві
🇺🇦 Нова стаття у #Вікіпедія📖 rattleCAD — це програмне забезпечення САПР для дизайну #велосипед|а: https://uk.wikipedia.org/wiki/RattleCAD💡 #2D #3D #FreeCAD #LibreCAD #QCAD #BicycleDesign #BikeCAD #Linkage #BikeConfig #BikeTooter #bike #bikes #frame
-
Обращение к украинцам которые НА украине или вне её.
1)Почему не вернули крым и где обещанный контрнаступ? Как вам ответка за мост?
https://www.dw.com/ru/ukraina-namerena-vernut-krym-s-pomoshhju-zapadnogo-oruzhija/a-621620732)Как вам саммит нато, где вас красиво прокатили, аки поелозили по губам известным органом?
3)Почему не воюете своим оружием, а просите подачек? После этого вы говорите что самостоятельные?
4(Зачем вам в ЕС? Вы реально настолько идиоты, что думаете о том, что будете жить богаче или возможно станет переехать куда угодно?)
5)Почему все 30 лет, вы проябывали свою промышленность?
6)Почему вы воровали газ и требовали необоснованные низкие цены на него?
Пока всё.#Украина #україна #українською #укрфеді #укртві #вопросы #СВО
-
Хтось може зупинити цього діда? Заб'ється ж на старість. Ненормальний!
