North of Somewhere 🇺🇦
-
Ви вже чули про страшне захворювання очей біксоніманію?
Ні? І не дивно. До недавнього часу про нього ніхто не чув. Рівно до того моменту, як група науковців вирішила перевірити, наскільки успішно ШІ підтягує фейкову науку.
Науковці зі Швеції щедро здобрили препринти двох «медичних» статей про нову хворобу від синього світла пасхалками. Там були вигадані автори Бліновічи і неіснуючі університети, подяки професорці зі Starfleet Academy на борту USS Enterprise і фінансування від фонду Sideshow Bob та ще якихось організацій рівня “Володар перснів meets космос”. Це не рахуючи чудової назви з манією, яка мала б насторожити будь яку людину з медичною освітою, та чесно написаним intro де згадується made up study with made up participants.
І що ви думаєте? ЛЛМ радісно проковтнули ці статті і почали впевнено розповідати користувачам про нову хворобу. Найсмішніше, що з’явилися нові «наукові» роботи, які вже цитували ці фейкові статті.
Тобто abstract тепер не читають не тільки дослідники, а й навіть ЛЛМи ледачих дослідників, яким дуже треба опублікуватися, щоб не втратити залишки гранту.
Отака хуйня, малята. Цікаві часи настають 🙂
#ШІ #штучнийінтелект #УкрТві #100дописівукраїнською #медицина #наука
-
Якщо ви жінка, як я, і вам хочеться почитати щось легке, з непоганим гумором, то це воно.
PhD-студентка, у якої ніяк не виходить один з ключових кроків синтезу. Азійські батьки, перемелені еміграцією, з високими очікуваннями. Трошечки романсу, куди ж без нього. Хоча романс бачить своє ідеальне життя десь в Огайо, між статуєю кукурудзи та статуєю корзини. І ще трохи дратує тим, що має ідеальну, підтримуючу родину.
Коротше, книжка на ніч. Щоб відволіктися від оцього всього. -
Почала читати нову книжку Бакмана. В цілому все як завжди: добре знайомі емоційні гойдалки, теми несправедливості та абʼюзу, поламані соціальні інституції, і на цьому тлі Справжня Дружба, саме так, з великої літери. Ще одна непогано написана казка… якби не одне «але».
У цьому романі Бакман вирішив відмовитися від будь-яких маркерів, що могли б вказати на місце чи час. У попередніх книжках можна було зчитати Швецію з її системами, а тут він ніби пише інтернаціональний роман. Іноді проскакує англійська чи французька, але вони не рідні для героїв. Зʼявляються якісь таємничі мігранти, що не памʼятають ані своєї мови, ані назви країни. Намір, мабуть, був добрий показати, що нерівність і соціальні проблеми універсальні. Але вийшло радше пласко й картонно. Така собі шведська спроба в дусі Америки натягнути свої проблеми на весь світ.
Читати можна, якщо подобається стиль автора. Але це саме книжка на ніч - приємна, емоційна, і така, про яку забудеш за тиждень. Літературний фастфуд із претензією на соціальну справедливість.
Але сину хочу взяти в папері. Для ідеалістів із соціалістичними вподобаннями 16–20 років має зайти чудово.
-
Читаю есей Лесі Українки про Джона Мілтона і зависаю на одному абзаці. Де описується життя Мілтона після університету. Ось він:
«Батько хотів, щоб ішов служити в суд, але й се було йому не до мислі. Так він прожив собі у батька скілька літ, провадячи ще далі науку, читаючи книжки та пишучи вірші, за той час він чимало гарних пісень написав.»
І я така сиджу з книжкою в руках і думаю: ми тут любимо поговорити про сучасну інфантильну молодь, що не знає чого хоче в 20 років. Чого вже там, я сама інколи починаю читати дітям лекції про визначайся, не гай часу
А потім виявляється, що це не теперішні діти якісь особливі. Просто раніше шанс так жити мали лише діти (чоловічої статі) заможних людей. Батько Мілтона був нотаріус, середній клас сімнадцятого століття. Не аристократія, але й не ремісники. От їм і дозволялося трохи пожити в батьків, подумати про життя, почитати, повіршувати
Тож виходить не те, що нинішня молодь стала інфантильна, а те, що все більше людей нарешті отримали право на ту саму розкіш - пошук себе, а не негайний забіг за виживанням.
І в цьому, як не крути, є щось дуже приємне.
Навіть якщо батьки все ще чекають, що дитина піде «служити в суд», ну я принаймні чекаю :) -
Закінчила книжку Еплбаум Autocracy, Inc., тож мої думки, якщо вам лінь читати саму.
Книжка про російські гроші та інші методи впливу диктатур на демократичні країни. Головна теза Еплбаум у тому, що старі механізми протесту більше не працюють: диктатури давно їх вивчили й тепер спрямовують ресурси ботоферм на будь-який “cause” або лідера, який здається небезпечним.
Її рецепт протидії - об’єднатися всім лібералам світу й уважніше слухати росіянців, венесуельців, іранців та інших вигнанців. Ну, щоб ми всі разом зняли фільм про корупцію, як Навальний 🥪. Бо, на думку Еплбаум, це спрацювало🙈. Щоправда, як саме не пояснює 🤭.
Окрім кінематографічної боротьби, вона пропонує створити “тролеферми добра” такий собі NAFO, але для будь-якої важливої теми: від вакцин до еміграції. Старі методи, каже, не працюють. Я ж думаю, що щось із них можна було б повернути. Наприклад, ідею з логотипами протесту, хоча б щоб було що поставити на аватарку 😆
А якщо серйозно, і відкинути її нав’язливу віру в “хороших руських”, книжка, хоч і наївна, але непогана. Вона добре розставляє акценти в подіях останніх років і пояснює очевидні нам речі вестернам
-
Lieferengpässe bei Original- #Arzneimitteln und #Generika auf den (Profit)- Punkt gebracht.
https://www.arznei-telegramm.de/html/2022_12/2212416_01.html
https://www.arznei-telegramm.de/html/2022_12/2212089_01.html